24.07.2023 Минув рік відтоді, як ми почали вести наш Щоденник відновлення. Багато що змінилося за цей час. Поступово змінюється наше життя і наше ставлення до нього. Те, що здавалося неможливим, перетворюється на звичайне, стає буденними обставинами життя. Навпаки те, що було колись нормальним життям, поступово стає лише спогадами. Дивно і нерівномірно тече час: деякі хвилини, здається, займають вічність, а тижні й місяці спресовуються в щось суцільне, нібито хтось навмисно прискорює перегортання сторінок календаря.
За рік, що минув, було зроблено багато. Ми звітували про це в Щоденнику. Зараз ми знаходимось на такому етапі, коли те, що можна було зробити власноруч (фізичними зусиллями колективу за допомогою економії матеріальних ресурсів і ваших донатів, допомоги від волонтерів і Президії НАН України матеріалами) щодо консервації постраждалого обладнання та споруд, вже в основному зроблено. Далі без суттєвих матеріальних витрат змінити стан будівель Інституту неможливо. Дирекція активно працює в цьому напрямку, але життя показує, що такі можливості, якщо і виникнуть у нас, не будуть реальними в найближчі місяці і, можливо, навіть роки… Найбільш реалістичними планами є монтаж вже закуплених вікон, облаштування відкосів, а також закупівля чергової партії віконних блоків і робота з ними. Є ще деякі можливості щодо перенесення важкого обладнання (вакуумних установок, верстатів тощо), але це також потребує використання не лише фізичної сили, але й вантажного обладнання.
Зараз нашою головною задачею стає всебічна допомога наближенню Перемоги, яку вкрай дорогою ціною виборюють наші воїни. Серед захисників країни є і наші співробітники, якими пишається кожен з нас. Маємо ми і непоправні втрати. Пам’ять про Сергія Барчана живе в нашому Інституті, бо ця чудова молода людина була нашим другом, колегою і висококласним фахівцем у своїй справі. Він встиг багато зробити для Інституту і залишив добру, світлу і тому дуже болісну пам’ять про себе…
Для наближення Перемоги ми прагнемо зрозуміти нагальні проблеми, які виявило повномасштабне вторгнення, реалізувати усі наявні можливості для того, щоб якомога швидше запропонувати шляхи і методи їх вирішення, беремо участь в конкурсах проєктів, у виставкових заходах. Великих успіхів поки що не маємо, але не втрачаємо оптимізму і намагаємось використовувати будь-які можливості.
В Інститут повертаються співробітники, більшість стають до роботи. Дехто ж, подивившись на наше тутешнє життя, знов повертається в більш безпечне місце. Кожен обирає свій власний шлях. Вже не так гостро відчувається та незабутня єдність людей, бажання підтримати одне одного, безмежна радість знов бачити (живими!) знайомі, рідні обличчя… Людей стало більше, тому й сила почуттів тепер розподіляється на більший знаменник. Крім того безумовно відчувається емоційна втома від щоденної нервової напруги. Проте робота (а також і життя загалом) поступово стає більш спокійною, входить у звичне русло…
Через велику відстань між нашими співробітниками, які працюють зараз в різних містах і країнах, та дуже різні життєві обставини зв’язки між нами поступово і неминуче стають слабшими. Вочевидь дехто вже прижився у більш спокійних місцях і навряд повернеться в Харків… А втім життя покаже, що і як буде. Тому продовжимо і надалі працювати, будемо робити короткі нариси наших подій у Щоденнику і сподіватися на краще.
12.08.2022 Від початку робіт з відновлення Інституту пройшло більше ніж 3 місяці. Зараз вже понад 100 осіб працюють в Інституті. Більшість – в режимі повної зайнятості (вони приходять щодня і беруть участь у відбудові Інституту), хтось – в режимі віддаленої роботи (приходять кілька разів на тиждень), хтось просто не може бути осторонь і долучається до наших справ з відбудови, незважаючи на режим роботи, хтось працює як зазвичай на своєму робочому місці.
Щоденно ми щось робимо для відновлення Інституту і збереження того, що залишилося під загрозою дощів, тощо. Крок за кроком поступово ми віддаляємося від тієї жахливої реальності, яку побачили в травні. Нехай не швидко, але поступово і впевнено.
Нам допомагають коштами наші співробітники, ті, хто колись вчився чи працював в ІРЕ, зовсім незнайомі люди, анонімні донатори, волонтери… Щиросердно дякуємо усім за надану допомогу! Вона для нас вкрай важлива!
Щоденник нашої роботі ілюструє наші досягнення. Намагаємось оновлювати його регулярно. Звісно, не всі учасники подій попадають в кадр, але не це головне. Важливо, що є поступове просування вперед. Ми це розуміємо, відчуваємо і працюємо із завзяттям, енергією та взаємодопомогою.
20.07.2022 Вчений, якщо він дійсно є таким за покликанням, це – особлива людина. Там, де інші бачать непереборні обставини та аргументи, щоб відступити, вчений бачить виклик своєму інтелекту, таку собі «задачку із зірочкою». Для кожної такої задачки є безліч підходів. Наведу лише деякі: вирішити проблему як найдешевше, як найшвидше, як найкреативніше, точнісінько як хтось інший або зовсім іншим шляхом, або ж шукати оптимальне рішення. Навіть така проблема як заміна вибитих шибок у вікнах знаходить відповідну безліч рішень, хоч вхідних параметрів обмаль і вони для всіх однакові: поліетиленова плівка (ненайкращої якості), картон (швидко закінчився), OSB-плити (було дуже мало).
Реалії військового часу розділили колектив нашого Інституту на сотні локальних осередків, рознесених країною та закордонням. Ми пишаємося нашими співробітниками, які в лавах Теороборони захищають Україну, щиросердно дякуємо тим, хто в найгарячіші часи початку війни зберігав не лише Інститут, але й життя жителів мікрорайону, рятуючи їх в бомбосховищах. Звісно, кожен з нас зараз знаходиться у своїх умовах, намагається призвичаїтись до них, налагодити своє життя і життя своєї родини. Але ми разом, не зважаючи на війну. Підтримуємо зв’язок і намагаємося робити свою наукову справу якнайкраще.
Хочемо познайомити вас з тим, як живе зараз в прифронтовому Харкові невеликий (біля 40 осіб) колектив співробітників Інституту, які мають змогу приходити в Інститут і беруть участь в роботі з його відновлення.
В травні ми побачили Інститут… Він безпосередньо знаходився в зоні бойових дій, і усі його будівлі та інфраструктура зазнали серйозних пошкоджень.
Плауен наразі одноповерховий
Інститутська Волга
Плауен (колишній другий поверх)
Останній поверх головного корпусу
Плауен (колишній дах)
Понад 600 вікон в Інституті розбито
Корпус Експериментального виробництва
Останній поверх головного корпусу
Кожного дня ми намагаємось робити щось для збереження і відновлення Інституту. Серед безлічі проблем, з якими ми стикаємось, необхідність прибирати розбите скло та закрити чимось вікна, врятувати вціліле обладнання від атмосферних та людських факторів, відводити дощову воду в приміщеннях, що залишились без даху, укріпляти та відновлювати стіни, ремонтувати комунікації тощо.
Серед прифронтових та побутових особливостей нашого сьогодення, наприклад, регулярні обстріли та відсутність протягом тривалого часу будь-якого міського транспорту в небезпечний район, де знаходиться Інститут… Деякі наші співробітники стали велосипедистами, хтось ходить пішки, деякі під’їжджають якнайближче транспортом, хтось використовує навіть таксі, щоб приїхати на роботу.
Можливо, хтось спитає: навіщо ви це робите??? Чи можна вашими зусиллями щось реально покращати на цьому попелищі? Чи треба взагалі щось робити вже зараз, бо все це слід відновлювати з нуля?
Такі питання мають право виникати. Проте ми бачимо сенс в тому, щоб зараз захистити приміщення від дощу та бруду, убезпечити вціліле обладнання, надати можливість вже зараз працювати в Інституті тим, хто може працювати навіть за сучасних обставин, максимально підготуватися до прийдешньої зими в умовах без опалювання. Хто ще це зробить, як не ми? Така наша думка, і саме так ми обґрунтовуємо необхідність щодня приходити на роботу і щось корисне робити крок за кроком всупереч тим, хто щодня і щоночі цілить в нас ракетами і всіляко намагається фізично знищити нас.
Ми розуміємо, що допомога держави прийде вже після того, як буде вирішено найбільш важливі для усіх нас питання і станеться ПЕРЕМОГА. Поки ж що ми щоденно стикаємося з новими проблемами і шукаємо способи їх вирішення. Ми не втрачаємо жаги до пошуку нового, підтримуємо один одного і сподіваємося на ПЕРЕМОГУ і ВІДРОДЖЕННЯ НАШОГО ІНСТИТУТУ. Задля цього живемо і працюємо.