Iсторія

Історія ІРЕ НАНУ

 Список літератури

На виконання рішення Ради Міністрів УРСР №1161-133Х від 22 вересня 1955 року Президія АН УРСР 30 вересня 1955 постановила (протокол №70, §968) організувати в Харкові Інститут радіофізики та електроніки АН УРСР. Ця дата вважається днем народження першого в Україні спеціалізованого інституту радіофізичного профілю і відкриває нову сторінку історії української радіофізики. Організатором і першим директором Інституту був О.Я. Усиков, обраний академіком АН УРСР у 1964 році.

Інститут було сформовано на базі відділів електромагнітних коливань і поширення радіохвиль Харківського фізико-технічного інституту АН УРСР з метою практичного освоєння великої ділянки спектру електромагнітних хвиль (включаючи міліметрові і субміліметрові). На момент організації Інституту в його штатному розкладі було 125 співробітників по держбюджету і 11 – з госпдоговірної тематики.

За час, що минув з дня заснування, Інститут став широко відомим провідним науковим центром, який визначає рівень світових і національних наукових досягнень в галузі радіофізики, електроніки, радіофізичних досліджень твердого тіла і біологічних об’єктів, поширення радіохвиль, дистанційного зондування природного середовища Землі з аерокосмічних носіїв.

Розвиток Інституту пов’язаний з іменами видатних вчених, які працювали в ньому. Серед них, безумовно, ті що залишили помітний і визнаний широкою науковою громадськістю вклад у науку – П. В. Бліох, С. Я. Брауде, О. О. Галкін, В. П. Герман, М. С Зінченко, А. І. Калмиков, Е. А. Канер, Г. Я. Левін, І. Є. Островський, С. А. Песковацькій,

В. Г. Сологуб, І. Д. Трутень, І. С. Тургенєв, О.Я Усиков, В. П. Шестопалов та ін. Завдяки їх творчому потенціалу, беззавітному служінню науці та організаторській діяльності в різних галузях сучасної радіофізики та електроніки був виконаний комплекс теоретичних та експериментальних досліджень, підготовлені колективи висококваліфікованих фахівців і отримані пріоритетні науково-технічні результати. Серед них,

  • створені магнетрони імпульсної дії, режим роботи яких отримав назву “харківський”, магнетрони безперервної дії, клінотрони, відбивні клістрони, що перекривають діапазон від 2 см до 0,5 мм;
  • розроблений і створений новий клас джерел когерентного випромінювання міліметрового і субміліметрового діапазонів – генератори дифракційного випромінювання імпульсної та безперервної дії з унікальними параметрами: високою стабільністю, вузьким спектром і низьким рівнем шумів, високим рівнем потужності;
  • створено високоефективні джерела електромагнітних хвиль оптичного діапазону – лазери на барвниках з керуванням частотою вимушеного випромінювання;
  • створено високоефективні математично коректні методи вирішення завдань дифракції електромагнітних хвиль на періодичних і відкритих структурах різних геометричних форм, розроблені високоефективні методи аналізу та багатопараметричного синтезу складних хвилеводних елементів і вузлів;
  • розвинуто новий науковий напрям – квазіоптична радіометрія, створено комплекс унікальних широкодіапазонних радіопристроїв для вимірювання фізичних пара-метрів речовини, у тому числі плазми, в діапазоні довжин хвиль 0,1 – 10 мм;
  • створені високостабільні твердотільні генератори квазіоптичного типу з малими частотними шумами, твердотільні квантові парамагнітні підсилювачі (мазери);
  • створена теорія плазмових нестійкостей, що виникають під дією постійних і змінних електромагнітних полів в однорідних, шарувато – періодичних, магнітних та інших напівпровідниках;
  • виконано експериментальні дослідження процесів генерації когерентних фононів в активних парамагнітних кристалах і виявлено монохроматичне фононне випромінювання лазерного типу. Створено квантовий генератор когерентних фононів – акустичний аналог лазера, який отримав назву “Фазер”;
  • створено унікальний експериментально – дослідницький комплекс «БУРАН» для вивчення нелінійних процесів в ядерних системах методами електронно-спінового і ядерного парамагнітного резонансу, комплекс має статус Національного надбання України;
  • створені гіперзвукові лінії затримки для задач дистанційного зондування природного середовища Землі з аерокосмічних носіїв;
  • досліджена природа стабільності структури найважливіших біополімерів – білків і нуклеїнових кислот в результаті взаємодії з гідратно-іонним оточенням при різних температурах і під впливом випромінювань – міліметрових хвиль і іонізуючої радіації;
  • проведені широкомасштабні комплексні теоретичні та експериментальні дослідження процесів розповсюдження радіохвиль різних діапазонів над поверхнею Землі і моря, розвинена нова область радіофізики – радіоокеанографія і створений радіо-кліматичний атлас Світового океану;
  • створена і стала класичною, двомасштабна модель розсіювання радіохвиль схвильованою поверхнею моря;
  • розроблені унікальні методи та апаратура для загоризонтної радіолокації над поверхнею моря;
  • запропонований метод дослідження шумановського резонансу як глобального параметру для вивчення динаміки світових гроз;
  • розроблені методи і алгоритми аналогової та цифрової обробки астрономічних зображень;
  • проведені дослідження природного середовища Землі з аерокосмічних носіїв методами дистанційного радіолокаційного зондування, створений комплекс радіофізичної апаратури у складі радіолокатора бічного огляду і скануючого радіометра, який був встановлений на ШСЗ “Космос-1500″, “Космос-1602″ і надалі був серійно впроваджений на ШСЗ типу «Океан» і в українських ШСЗ «Січ- 1», «Січ-2»;
  • розвинені нові методи радіолокації на основі використання широкосмугових (шумо-вих) і принципово нових видів сигналів – надширокосмугових (відеоімпульсних);
  • розроблені радіолокаційні системи широкого призначення в діапазонах хвиль від міліметрових до декаметрових для вирішення оборонних і конверсійних завдань: контролю територій аеропортів в режимі поточного часу; контролю переміщення окремих транспортних засобів і транспортних потоків в прикордонних районах; охорони периметра будь-яких територій в будь-яких погодних умовах від несанкціонованого проникнення, знаходження замаскованих предметів на тілі людини; пошуку живих людей під завалами і т.д.;
  • створені радіолокатори підповерхневого зондування (пошук підземних комунікацій, порожнин, вимоїн, розливів нафтопродуктів, контроль цілісності і міграції нафто- і газопроводів, знаходження підкопів і т.д.), всепогодного моніторингу стану будівель та інженерних споруд, запобігання зіткнень.

У державному реєстрі СРСР були зареєстровані як відкриття, передбачені і виявлені в Інституті нові фізичні ефекти: циклотронний резонанс в металах (1967 р, № 45., серед авторів співробітник Інституту Е. А. Канер), аномальне проникнення електромагнітних хвиль в метал і радіочастотні ефекти (1970 м, № 80, серед авторів співробітник Інституту, Е.А. Канер), акустомагнітоелектричний ефект (1973, № 133, серед авторів співробітники Інституту А. П. Королюк, В. Ф. Рой).

За успіхи в розвитку радіофізики та електроніки і підготовку висококваліфікованих наукових кадрів в 1971 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР Інститут нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Успішний розвиток радіоастрономічних досліджень призвів до створення в 1985 році на базі ряду відділів Інституту Радіоастрономічного інституту НАН України.

Створення методів і радіосистем дистанційного зондування з унікальними параметрами, їх використання на ШСЗ, придбаний Інститутом науковий авторитет у цій галузі і міжнародне визнання результатів в цій області привело до створення на базі Інституту Центру радіофізичного зондування Землі імені А. І. Калмикова Національного космічного агентства України та НАН України (1994- 2011р.р.).

Наукові результати Інституту відзначені Ленінською премією, трьома Державними преміями СРСР в галузі науки і техніки, премією Ради Міністрів СРСР, вісьмома Державними преміями УРСР у галузі науки і техніки, чотирма Державними преміями України у галузі науки і техніки, двома преміями НАН України імені К.Д. Синельникова, преміями НАН України імені В.Є. Лашкарьова, С.Я.Брауде, А.С.Давидова, М.М.Боголюбова, І.Пулюя, премією наукового товариства “Microwave Theory and Technic Society” в номінації Microwave Pioneer Award (2000 р.).

Наукові досягнення молодих вчених Інституту відзначені преміями Ленінського комсомолу, Харківського обкому комсомолу, грантами Президента України: для обдарованої молоді, трьома грантами для підтримки наукових досліджень молодих учених, двома щорічними преміями Президента України для молодих вчених, премією КМ України за особливі досягнення молоді у розбудові України, премією міжнародного наукового товариства IЕЕЕ ім. К.Садуви за досягнення жінок у науці.

За період існування Інституту створено наукові школи з актуальних проблем сучасної радіофізики та електроніки. Серед них:

  • Теорії дифракції та дифракційної електроніки В.П.Шестопалова,
  • Електроніки та наукового приладобудування О.Я.Усикова,
  • Поширення радіохвиль та дистанційного зондування С.Я.Брауде,
  • Теоретичної радіофізики В.Л.Германа,
  • Біофізики В.Я.Малєєва.

Роботи вчених Інституту широко відомі за кордоном. Інститут активно співпрацює з науковими організаціями, фондами, виконує проекти РП- 7, НТЦУ, INTAS, CRDF, NATO та ін.

У 1974 – 2001р.р. в організованому при Інституті Спеціальному конструкторсько-технологічному бюро спільно з Інститутом виконувалися прикладні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи і здійснювався дрібносерійний випуск елементної бази, приладів і пристроїв, розроблених в Інституті.

Наукові розробки Інституту постійно експонуються на українських та міжнародних виставках.

Першим директором Інституту в період з 1955 по 1973 роки був академік АН УРСР О.Я. Усиков. З 1996 р. Інститут носить його ім’я.

З 1973 р. по 1993 р. Інститут очолював академік АН УРСР В. П. Шестопалов.

З 1993 р. по 2014 р. директором Інституту був академік НАН України В. М. Яковенко.

З 2014 року директором Інституту є член-кореспондент НАН України П. М. Мележик.

Зараз в Інституті працює близько 600 осіб, у тому числі 320 наукових працівників, серед яких 1 академік і 5 членів-кореспондентів НАН України, понад 40 докторів і 130 кандидатів наук.

На базі Інституту створено Наукову раду НАН України з проблеми «Радіофізика та НВЧ-електроніка».

Інститут є організатором Харківського міжнародного симпозіуму «Фізика і техніка міліметрових і субміліметрових хвиль (МSМW)», який проводиться раз на три роки, Міжнародної науковій конференції «Математичні методи в електромагнітній теорії (ММЕТ)», яка проходить раз на два роки, щорічної Харківської конференції молодих вчених.

В Інституті видається журнал «Радіофізика та електроніка», який включено до переліку ВАК України. За сприяння співробітників Інституту видається журнал «Telecommunications and Radio Engineering».

В Інституті працює спеціалізована рада із захисту докторських дисертацій Д 64.157.01. за спеціальностями радіофізика, фізична електроніка, геофізика (в галузі фізико – математичних наук).

В аспірантурі та докторантурі Інституту ведеться підготовка кадрів вищої кваліфікації за спеціальностями радіофізика, теоретична фізика, фізика твердого тіла, фізична електроніка, біофізика (в галузі фізико-математичних наук).

Протягом багатьох десятиліть Інститут має ділові відносини з провідними вищими навчальними закладами м Харкова: Харківським національним університетом ім. В.Н. Каразіна, Харківським національним університетом радіоелектроніки, Харківським національним технічним університетом «ХПІ», Харківським національним авіаційним університетом «ХАІ», в яких співробітниками Інституту створено кафедри, читаються курси лекцій, здійснюється керівництво аспірантами та магістрами.

В Інституті працюють п’ять філій кафедр Харківського національного університету радіоелектроніки:

  • «Радіоелектронних пристроїв»,
  • «Програмна інженерія»,
  • «Основи радіотехніки»,
  • «Радіоелектронні системи»,
  • «Фізичних основ електронної техніки».
Print Friendly