Історія відділу фізичних основ радіолокації ІРЕ НАН України бере свій початок з робіт по створенню імпульсного трьохкоординатного радіолокатору дециметрового діапазону, що проводились в 30-40-і рр. минулого століття під керівництвом А. О. Слуцкіна (академік АН УСССР з 1948 р.) в Українському фізико-технічному інституті. Одразу після закінчення війни там під керівництвом С. М. Брауде (академік АН УСССР з 1969 р.) була організована лабораторія розповсюдження радіохвиль і були проведені піонерні дослідження розповсюдження декаметрових і гектометрових радіохвиль над поверхнею моря – НДР «Лілія» (1950) і «Черемха» (1953), – що направлені на створення систем загоризонтної радіолокації.

А. О. Слуцкін	С. Я. Брауде
Антенна система типу «хвилевий канал» загоризонтної РЛС (l=115 м), 1950 р., Ветспілс, НДР «Лілія»	Антенна система передавача діапазонної РЛС (l=180÷240 м), 1953 р., Ветспілс, НДР «Черемха»
Крейсер «Чкалов», що використовувався в натурних експериментах по визначенню максимальної дальності виявлення і супроводу кораблів різноманітного класу. НДР «Черемха», 1953 р.

В 1952 р. основним виконавцям цих робіт С. Я. Брауде, І. Є. Островському, Ф. С. Саніну, І. С. Тургенєву і Я. Л. Шамфарову була присуджена Державна (Сталінська) премія.

1948 р., Вентспілс. Стоять зліва направо: С. Я. Брауде, І. М. Іванченко, І. Є. Островський, Я. Л. Шамфаров, (?), Д. А. Новицький, І. С. Тургенєв, А. І. Елькінд, Ф. С. Санін

В 1955 р. у новоствореному на базі радіофізичних відділів УФТІ Інституті радіофізики та електроніки АН УССР (ІРЕ) була організована лабораторія радіолокації. В штат лабораторії були зараховані 6 людей, в тому числі А. В. Мень, В. Ф. Шульга і тільки що захистивший диплом на радіотехнічному факультеті Харківського політехнічного інституту (ХПІ) В. Б. Разсказовський. Функції завідуючого лабораторією фактично виконував А. В. Мень аж до 1957 р., коли вступив у свої повноваження І. С. Тургенєв, що працював до цього в ХПІ. В 1965 р. лабораторія радіолокації була перетворена в відділ радіолокації, в 1987 р. – у відділ радіолокації і радіонавігації, а в 1998 р. – у відділ фізичних основ радіолокації.

І. С. Тургенєв	А. В. Мень	В. Ф. Шульга	В. Б. Разсказовський

З 1957 по 1987 рр. лабораторію, а потім відділ очолював І. С. Тургенєв (1918-2007), доктор технічних наук, професор, лауреат Державної (Сталінської) премії СССР (1952), Заслужений діяч науки і техніки України (1998), в 1987-2003 р. – кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, лауреат премії Ради Міністрів СССР (1990) С. І. Хоменко. З 2003 р. по теперішній час відділ очолює доктор технічних наук, старший науковий співробітник, лауреат Державної премії в області науки і техніки України (2010) Г. І. Хлопов.

С. І. Хоменко	Г. І. Хлопов

Після створення в складі ІРЕ структурної лабораторії радіолокації розширилося коло задач, що вирішуються, і стали суттєво збільшуватись об´єми досліджень, що потребувало поповнення штату новими кваліфікованими співробітниками. В першу чергу, І. С. Тургенєв залучив до роботи випускника ХПІ В. Ю. Рязанцева, а на початку 1960-х рр. у колектив влилися молоді спеціалісти, також ті що захистили радіотехнічний факультет ХПІ Ф. В. Ківва, В. Б. Синицький, С. І. Хоменко. В 1966 р. лабораторія радіолокації була перетворена у відділ, який незабаром поповнився великою кількістю нових, в тому числі молодих співробітників (А. А. Савенко, Р. С. Шубова, Г. П. Кульомін, А. Ф. Велічко, Г. В. Лисов, В. А. Кортунов).

Наукові напрямки лабораторії, а потім відділу радіолокації диктувались інтенсивним розвитком радіотехнічних систем різноманітного призначення, які використовують різні діапазони хвиль (від декаметрових до міліметрових) і працюючих як над морем, так і над сушею:

• радіолокація в декаметровому діапазоні (І. С. Тургенєв);
• вплив розповсюдження радіохвиль міліметрового діапазону над поверхнею Землі на точність вимірювання координат (В. Б. Разсказовський);
• визначення місця розташування джерела випромінювання сантиметрових радіохвиль на поверхні моря разностно-фазовим методом (А. В. Мень);
• точність пеленгування джерел випромінювання в метровому і сантиметровому діапазонах (В. Ф. Шульга).

Ці роботи виконувались за постановленням керівництва за постановою уряду СССР (НДР «Жасмін», «Камін», «Комета», «Метр»), принесли широку популярність колективам виконавців, забезпечували хороше фінансування і професійний ріст співробітників.

1958 р. НДР «Жасмін». Початок освоєння узбережжя Феодосійського заливу. П. І. Даньшин, Н. У. Соколенко, М. В. Фадеєв, І. Д. Гонтарь, В. І. Шерстнюк, В. А. Лихобаба, Б. Ф. Вебер, В. І. Афанасьєв, Д. А. Чалий	1959 р. НДР «Комета». Ранкова зарядка: запуск дизель-генератора для живлення апаратури стаціонарного приймально-пеленгаційного пункту

Новим значним успіхом лабораторії можна вважати виконання фундаментальної НДР «Акула», в якій вирішувались задачі вивчення особливостей розповсюдження радіохвиль на морських відкритих акваторіях у північних та південних широтах Атлантичного океану (І. С. Тургенєв, В. Ф. Шульга, В. Ю. Рязанцев, Ф. В. Ківва).

1962 р. Експедиція в Криму. Зліва направо: В. Пащенко, Д. А. Чалий, А. Політковський, В. Б. Синицький, А. Н. Тєсцов, В. А. Тімохін, І. С. Тургенєв, А. Гузенко	1962 р. Крим, Ялта. А. Н. Тєсцов і В. Б. Синицький

Проведені дослідження також показали і слабкі місця проведених вимірювань – відсутність надійних даних про структуру тропосфери на трасі розповсюдження. Тому була поставлена задача створення точного приладу – рефрактометра для оцінювання профілю коефіцієнта заломлення по висоті N(h). До розробки рефрактометра був залучений В. Ф. Шульга з невеликим колективом (І. Д. Гонтарь і М. В. Фадеєв). В найкоротші терміни, менше ніж за рік, був розроблений, і виготовлений і успішно пройшов випробування один з перших в СССР приладів такого класу, що дозволило провести серію дослідів по вимірюванню профілю N(h) з борту літака, на морських та сухопутних трасах.

В результаті по матеріалах виконаних НДР «Камін», «Жасмін», «Комета», «Акула» в 1963-1964 рр. співробітники відділу В. Ф. Шульгой, В. Б. Разсказовським і В. Ю. Рязанцевым були успішно захищені кандидатські дисертації.

1961 р. Учасники експедиції по НДР «Акула». Зліва направо: В. Н. Бормотов, Б. М. Онуфрієнко, Ф. В. Ківва	1966 р. Граково, НДР «Метр». Зліва направо: Ф. В. Ківва, І. Д. Гонтарь, А. Ф. Велічко, Г. П. Кульомін

У зв´язку зі збільшенням об´єму робіт, що виконувались згідно Постанови уряду СССР, в 1968 р. у відділі були створені дві неструктурні лабораторії, однією з яких керував В. Б. Разсказовський, а другою – В. Ф. Шульга.

В 1960-1970-ті рр. у відділі виконувався ряд науково-дослідницьких робіт згідно постанови РМ СССР, найбільш великі з яких (НДР «Радіан», «Висота», «Горіх», «Тулома», «Дикобраз»). Ці роботи були направлені на вивчення флуктуації фази в турбулентній атмосфері, перешкод від схвильованої поверхні моря, берегової межі, а також спектральних характеристик перешкод і цілей, в тому числі малорозмірних і тих, що летять низько.

У ході виконання НДР «Горіх» (науковий керівник В. Ю. Рязанцев) були створені високопотенційні вимірювальні макети РЛС метрового і сантиметрового діапазонів хвиль. Використання оригінального аналогового аналізатору спектра на кварцевих фільтрах дозволило аналізувати спектри сигналів до рівней 40-50 дБ. При цьому був відзначений також ряд цікавих закономірностей в законах розподілу спектральної густини відбитих від морської поверхні сигналів, у томі числі:

• залежність ширини спектру від швидкості вітру в районі вимірювання;
• залежність спектральної густини від кута ковзання, особливо при кутах менше одного градуса;
• залежність спектральної густини від кута випромінювання по відношенню до головного напрямку бігу хвиль; вплив поляризації випромінення на спектральні характеристики відбитих сигналів.

Результати цих досліджень широко використовувались підприємствами Міністерства суднобудівної промисловості «Квант», «Альтаір», «Салют», а також НПО «Стріла» Міністерства радіотехнічної промисловості СССР (м. Тула) і лягли в основу дисертаційних робіт співробітників відділу, захищених в 1970 р. (Н. А. Дорфман) і в 1971 р. (А. Ф. Велічко, Ф. В. Ківва, Г. П. Кульомін, Г. В. Лисов).

В 1972-1982 рр. відділ продовжив роботи по створенню систем загоризонтного виявлення об´єктів в декаметровому і НВЧ діапазонах, вивченню особливостей спектральних характеристик перешкод і цілей, виявленню і пеленгації малорозмірних об´єктів. В 1975 р. неструктурна лабораторія В. Б. Разсказовського, яка налічувала 15 осіб, була перетворена в структурну самостійну лабораторію.

Обговорення результатів експерименту. Зліва направо: В. Б. Разсказовський, В. Ю. Рязанцев, І. С. Тургенєв

Широкий об´єм виконуємих відділом експедиційних робіт і масштабність досліджень (НДР «Чад», «Челн», «Чіж») сприяли притоку молодих і енергійних співробітників (В. О. Кабанов, І. І. Пікулик, Г. М. Моргун). Деякі співробітники відділу, ставши висококваліфікованими спеціалістами, внаслідок цього згодом виросли до рівня керівників підрозділів (Г. В. Лисов – головний інженер СКТБ, В. Ю. Рязанцев – головний конструктор СКТБ, Ф. В. Ківва – заступник директора Інституту з наукової роботи) і очолювали свої наукові напрямки і колективи.

1973 р. Крим, мис Чауда. НДР «Позиція»
Зліва направо: І. Д. Гонтарь, В. О. Кабанов, Н. А. Дорфман	В. О. Кабанов

Вагомі результати були отримані при проведенні НДР «Чад» (науковий керівник І. С. Тургенєв). В роботі також приймали участь співробітники других відділів і лабораторій (А. Д. Розенберг, Г. Г. Майков, В. Б. Разсказовсбкий, Г. П. Кульомін, Є. І. Мірошніченко). Вирішувалась важлива задача загоризонтного виявлення літальних і надводних апаратів як за рахунок вторинних ефектів, що супроводжують їх рух, так і за рахунок особливостей розповсюдження радіохвиль в різноманітних частотних діапазонах, зокрема, шляхом використання короткохвильової частини декаметрового діапазону. Ці роботи знайшли подальший розвиток в роботах відділу (НДР «Трактовка», «Акваторія», «Волна» та ін.), а також були реалізовані в РЛС поверхневої хвилі, що розроблена і виготовлена в НПО НДІ ДАР (м. Москва).

Також були початі дослідження в абсолютно новому напрямку – визначення місцеположення літального апарату по випереджаючій звуковій хвилі, що розповсюджується в морській воді (І. С. Тургенєв, Г. Г. Майков). Проведені теоретичні оцінки і натурні експерименти по визначенню шумів моря показали можливість використання даного механізму для загоризонтного виявлення літальних апаратів, що рухаються на малій висоті. Однак в цьому випадку виявлення об´єктів і їх ідентифікація на новому рівні потребувало більш ретельного вивчення спектральних характеристик перешкод і цілей, значного розширення динамічного діапазону РТС. Зокрема, передбачалося вирішення проблеми оперативного контролю проходження сигналів на трасі розповсюдження, тобто діагностики умов розповсюдження радіохвиль. Для цього були запропоновані і пройшли апробацію декілька варіантів контролю параметрів тропосфери. На підставі накопиченого досвіду в створенні рефрактометрів В. О. Кабановим було розроблено малогабаритний рефрактометр вагою до 1,5 кг, який міг підніматися за допомогою прив´язаної кулі-зонда. Рефрактометр підвішувався під вертольотом на фалі довжиною близько 15 м, а вимірювання проводились при певній швидкості польоту. Це дозволило вилучити вплив потоку від гвинтів на показання приладу і забезпечити безперервне зондування атмосфери практично з нульових висот до декількох тисяч метрів.

У процесі виконання НДР «Позиція», що задана Постановою РМ СССР, була накопичена трьохрічна всесезонна статистика висотного профілю коефіцієнта заломлення N(h) над Чорним морем, розглянуто інші методи визначення умов проходження радіосигналів. Зокрема, за пропозицією І. С. Тургенєва було створено новий напрямок досліджень за оперативною діагностикою умов розповсюдження за допомогою прийому радіовипромінювання ШСЗ (В. Б. Синицький, С. І. Хоменко, Г. А. Алексеєв та ін.).

У процесі виконання НДР «Позиція» були розроблені і виготовлені досконалі високопотенційні вимірювальні макети когерентних РЛС (l=30 см і 4 см). Використання малошумлячих підсилювальних клістронів, а також застосування цифрових аналізаторів спектрів і потрійне когерентне перетворювання частоти в приймаючому пристрої дозволило дослідити спектральні характеристики сигналів, відбитих від морської поверхні до рівней 60-70 дБ. В результаті були ідентифіковані джерела дискретного відбиття у доплерівському спектрі (пташки, зокрема чайки, окремі гребні хвиль на морській поверхні, неоднорідності тропосфери) і показано, що основна причина виникнення обумовлена неоднорідностями тропосфери значних розмірів і з великими перепадами коефіцієнту заломлення N₀. Зокрема, у експерименті спостерігалось те, що два рівних за амплітудою, але протилежні за знаком дискретні лінії в доплерівському спектрі були вихорами, що часто спостерігалися  на морі, в яких радіальні швидкості обертання і вертикального підйому повітряного потоку перевищує 30 м/с навіть за відсутності вітру і коливань на морі. Це знайшло підтвердження і в подальших експериментах на високопотенційній РЛС «Фрегат МА», яка забезпечує значну розподільну здатність на дальності (до 15 м за рахунок стиснення імпульсу) і формує до п´яти променів діаграми антени в вертикальній площині.

За матеріалами робіт, що вивчали особливості розповсюдження міліметрових хвиль над сушею і морем, були захищені кандидатські дисертації В. Б. Синицьким (1982) і В. А. Кортуновим (1986).

Була запропонована і пройшла апробацію методика оцінки проходження сигналів на трасі розповсюдження по радіояскравій температурі тропосфери. За результатами цих досліджень і вимірюванням висотного профілю N(h) за допомогою рефрактометра В. О. Кабановим в 1996 р. була захищена кандидатська дисертація.

Групою співробітників відділу (І. І. Пікулік, Г. М. Моргун, С. Б. Кащеєв, П. А. Мельяновський, Б. М. Курко, А. Н. Тісцов) під керівництвом І. С. Тургенєва в Криму в районі м. Судак були виконані піонерні роботи по створенню трьохчастотного макета РЛС поверхневої хвилі короткохвильової частини декаметрового діапазону (f=6,5; 13 і 26 МГц) було розгорнуто макет РЛС. В результаті проведених натурних експериментів зроблено висновок – окрім загоризонтного виявлення об´єктів була показана можливість дистанційного оцінювання наступних параметрів морського хвилювання (напрямок руху морських хвиль, характеристики поверхневих течій, інтенсивність хвилювання, швидкість вітру).

Крим. Антенне поле трьохчастотного локатора поверхневої хвилі декаметрового діапазону

Пройшли апробацію і показали свою працездатність декілька варіантів побудови РЛС: робота приймально-передавача на одну антену з розрядником, просторовий розніс просторовий рознос антен, а також робота на дві антени з підсвіткою через іоносферу. За результатами робіт, які виконувались в рамках НДР «Траекторія» і «Акваторія», С. Б. Кащеєв в 1993 р. успішно захистив кандидатську дисертацію, сформулював вимоги до антенно-фідерного пристрою, структурі побудови приймально-передавального пристрою, а також до системи обробки сигналів.

В різні роки з експериментаторами відділу активно співробітничали теоретики інституту: Ф. Г. Бас, П. В. Бліох, В. Г. Сініцин, А. С. Брюховецький і Г. А. Алексеєв, що сприяло більш повному розумінню явищ, що вивчаються. В 1983 р. І С. Тургенєвим була успішно захищена докторська дисертація, яка підбила підсумки багаторічних робіт відділу над проблемою виявлення об´єктів, прихованих кривизною землі. Були запропоновані варіанти вирішення цієї задачі за допомогою декаметрової радіолокації, НВЧ загоризонтної радіолокації, а також виявлення аеродинамічних об´єктів по збуренням в тропосфері і інших ефектів.

В цей період за Постановленням РМ СССР і ЦК КПСС були виконані великі НДР, в тому числі: «Шлюп», «Черемха», «Ефект». При цьому високопотенційні РЛС (l=30 см і 4 см) використовувались для проведення великого об´єму натурних вимірювань по вивченню спектральних характеристик надводних і аеродинамічних об´єктів.

1981 р. Крим, селище Орджонікідзе. НДР «Шлюп». В. Б. Синицький і Ю. Свєтлаков	Підйом радіолокаційного відповідача в районі гори Кіік-Атлама. Зліва направо: Г. Г. Майков, В. А. Тесля, Б. М. Курко, А. І. Капустник

У процесі виконання цих НДР «Шлюп» вирішувалась задача виділення малорозмірних швидколетючих об´єктів на малих висотах і на фоне інтенсивного хвилювання, берегової межі, а також судів з великою ЕПР. В результаті було отримано цілий ряд нових результатів, зокрема, вдалось виділити окремі лінії від несучого і хвостового гвинта за рахунок високої розподільної здатності за частотою, а при польоті вертольоту на малій висоті (~ 10 м), спостерігати розширення спектру за рахунок відбиття від схвильованої поверхні моря. В спектрі ехо-сигналів, що відбиті від суден, було відмічено відбиття від корабельних хвиль і хвиль, що обрушуються у носовій і кормовій частинах судна. Цей ефект проявляється за мірою росту енергоозброєння корабля (відношення потужності силової установки судна до його водовиміщення). Особливо добре спостерігаються відбиття від збуреної морської поверхні при русі судна на підводних крилах (наприклад, «Комета»). Було відзначено зсув спектра по частоті від судна при наявності хвилювання, яке завдяки хитавиці судна збільшується при рості хвилювання на морі і зменшенні водовиміщення судна.

В 1976-1982 рр. співробітники відділу С. І. Хоменко і М. В. Фадеєв приймали активну участь у виконанні фундаментальної роботи по створенню радіокліматичного атласу Світового океану, що виконувалась знову створеним спеціальним конструкторсько-технологічним бюро (СКТБ) спільно з інститутом. Створення СКТБ ІРЕ позитивно відобразилось на роботі відділу, з яким тепер додатково працював колектив як досвідчених, так і молодих співробітників (В. І. Зельдис, Г. Г. Майков, М. І. Головко, П. К. Тютюник, В. Г. Гутнік).

Співробітники відділу в експедиційних дослідженнях умов розповсюдження радіохвиль УКХ і НВЧ діапазонів в різноманітних районах Світового океану
Дослідницькі судна Гідрографічної служби Флоту «Аджарія», «Адмірал Володимирський», «Фаддей Беллінсгаузен» в порту Лас-Пальмас (Канарські острови)	1979 р. Лас -Пальмас. Зліва направо: С. І. Хоменко, І. М. Миценко і В. К. Іванов (від. № 32)	Вдала риболовля. М. В. Фадеєв
1979 р. НДС «Адмірал Володимирський». Зліва направо: В. Б. Синицький, М. В. Фадеєв, І. М. Миценко	Зліва направо: В. Є. Морозов, Г. В. Лисов, М. В. Фадеєв

В 1988 р. у відділі відбулась зміна керівництва: І. С. Тургенєв залишив пост керівника відділу за віком і перейшов на посаду головного наукового співробітника, продовжуючи визначати наукову політику відділу. Відділ очолив С. І. Хоменко, який в 1986 р. захистив кандидатську дисертацію за результатами НДР «Позиція», «Шлюп», «Черемха». Першою великою роботою під його керівництвом була НДР «Образ», що виконувалась за Постановою Ради Міністрів СССР спільно з НПО «Салют», МДТУ ім. Баумана, МАІ, Одеським політехнічним інститутом і Науково-дослідним центром генерального штабу МО СССР.

У роботі «Образ-К» вирішувалась актуальна проблема – виявлення надводних об´єктів за вторичними утворюваннями в приводному шарі тропосфери. В основі її вирішення лежить фізичний ефект, який полягає в нагріванні приводного шару тропосфери за рахунок корпуса судна і пов´язаного з цим викривлення профілю коефіцієнта заломлення і перерозподілу тропосферних неоднорідностей. Експерименти проводились за допомогою макетів високопотенційних РЛС в діапазоні від 8 мм до 35 см і складалися у виявленні морських цілей, які знаходяться за горизонтом або в підводному стані.

1984 р. Експедиція в Криму. Селище Соняча долина. Недільний пікнік.

У процесі виконання дослідів була визначена оптимальна форма діаграми направленості антени для загоризонтного виявлення надводних об´єктів, а також вирішена задача виявлення надводних об´єктів за тінню, що відкидається ними на збурену морську поверхню при спостереженні за екраном РЛС. Ця проблема має особливу актуальність у зв´язку зі створенням суден з використанням технології «Стелс» для зменшення ЕПР. В 1990 р. Виконавці цих робіт, в тому числі керівник відділу С. І. Хоменко, були відзначені премією Ради Міністрів СССР.

Лауреати премії Ради Міністрів СССР 1990 р. Зліва направо: А. Ф. Велічко, В. І. Луценко, Б. К. Скриннік, Ф. В. Ківва, С. І. Хоменко і В. К. Корнієнков з директором Інституту В. П. Шестопаловим

Проведення НДР сприяло розробці методів і апаратури для цифрової обробки інформації і вводу її в ПК. В цей період відділ поповнився молодими співробітниками (А. Є. Зацеркляний, Д. Ю. Кулік, О. І. Калмиков, М. А. Машнев, А. А. Смирнов, В. Б. Замараєв, О. В. Узлєнков), які з успіхом виконували поставлені задачі, підвищуючи свій інженерно-технічний рівень.

В кінці 1980-х і початку 1990-х рр. було розроблено експериментальний макет високопотенційної РЛС для дослідження відбивань від «ясного» неба в діапазоні 6,5 ГГц, який забезпечував енергетичний потенціал не менше 220 дБ. В 1992 р. фінансування робіт з боку Міністерства оборони практично припинилось, і організація експериментальних досліджень зіштовхнулась зі значними труднощами. Тим не менш, підтримка Науково-дослідницького центру генерального штабу Міністерства оборони України (НДЦ ГШ МО) дозволила виконати ряд робіт (НДР «Кафа», «Мономах», «Ціль», «Захід», «Ліхтар») і в 1996 р. відновити трьохчастотний макет РЛС поверхневої хвилі декаметрового діапазону, а також провести спільно з НДЦ ГШ МО (м. Київ) і Українським радіотехнічним інститутом (м. Миколаїв) натурні експерименти.

1991 р. Крим, селище Сонячна долина. НДР «Образ-К». Сидять: М. А. Машнев, Д. Ю. Кулік; стоять: О. В. Узлєнков, В. О. Марикивский, А. А. Смирнов, А. Є. Зацеркляний

Низька заробітня плата, епізодичні переходи відділу на неповний робочий тиждень, недостатнє фінансування наукових досліджень не сприяли збереженню в колективі молодих співробітників. Позитивні тенденції в фінансуванні окреслилися в 2001-2004 рр. і визначили приток молодих співробітників (Д. Д. Халамейда, І. В. Луценко), ріст його чисельності і, що дуже важливо, розширення партнерських зв’язків із закордоном. Однією з таких робіт відділу був проект УНТЦ № 144, в якому вдалося успішно виконати вимірювання по діагностиці умов розповсюдження радіохвиль по радіовипромінюванню ШСЗ на морських трасах.

В 2003 р. у відділ влилась група співробітників (О. О. Костенко, В. П. Макулін, Л. Ф. Крамаренко, Г. О. Руднєв, О. Л. Теплюк, В. А. Штих) на чолі з Г. І. Хлоповим, який в тому ж році захистив докторську дисертацію і очолив відділ. Упродовж тривалого часу цим колективом проводились дослідження в області антенно-фідерних пристроїв, розповсюдження радіохвиль і створення когерентних радіолокаційних систем міліметрового діапазону радіохвиль.

В 1970-ті рр. Г. І. Хлопов і О. О. Костенко в рамках НДР «Оріон», виконуваної за замовленням Ленінградського вищого інженерного морського училища ім. адмірала Макарова, приймали участь в розробці імпульсної РЛС 8-мм діапазону, призначеної для швартових операцій, проведення суден в вузьких проходах і кригових умовах. Макет радіолокатора в 1977-1978 рр. пройшов успішні випробування в Атлантиці на учбово-виробничому судні «Зеніт», а в 1979 р. – на атомному криголамі «Арктика» в районах Північного льодовитого океану.

В період 1975-1980 рр. були розроблені приймально-передавальні пристрої на основі надрозмірного хвилеводу круглого перетину з хвилею Н₁₁, що забезпечують роботу РЛС 2-мм діапазону на спільну антену. При цьому вперше були створені антенні перемикачі з використанням феритового циркулятора і оптоелектронного перемикача квазіоптичного типу (НДР «Лютік», «Абзац»). За результатами цих робіт О. О. Костенко і Г. І. Хлоповим в 1983 р.. були захищені кандидатські дисертації.

В 1982 р. була вперше створена когерентна РЛС 2-мм діапазона на базі генератора дифракційного випромінювання (НДР «Корида», «Альтаір»). Це дозволило колективу в 1983-1989 рр. провести широке коло досліджень розповсюдження когерентних сигналів цього діапазону, в тому числі впливу на їх характеристики турбулентності атмосфери, флуктуацій в опадах і виду рослинності (НДР «Аргумент», «Магія-УА», «Маяк-УА» та ін.). В 1989-1992 рр. були вперше проведені дослідження радіофізичних властивостей різноманітних рухомих радіолокаційних цілей, включаючи наземні транспортні засоби і людини (НДР «Маска», «Клен-ГКНО»). В результаті було запропоновано новий підхід до вирішення задачі розпізнавання рухомих цілей з використанням концепції «радіоакустичного» портрету цілі і в 1991-1993 рр. отримані перші експериментальні результати (НДР «Шихта-УН»). В подальшому були створені експериментальні макети когерентних РЛС 2- і 3-мм діапазонів стосовно до задачі виявлення і супроводу наземних цілей, а також технологічних РЛС для контролю параметрів технологічних процесів, включаючи горіння і вибух, вимірювання параметрів пароводяної суміші в потужних парових турбінах, безконтактне вимірювання вібрацій (НДР «МІГ-19-УА» та ін). Матеріали цих досліджень були узагальнені в докторській дисертації Г. І. Хлопова.

1977 р. Радіолокаційне зображення порту м. Вентспілс в гирлі річки Вента на екрані РЛС	1977 р. Вентспілс. Учбова база ЛВІМУ. О. О. Костенко і Г. І. Хлопов зі співробітником училища Н. Т. Нечипоренко	1979 р. Атомний криголам «Арктика». В прямокутному вікні показана антенна система РЛС

У зв’язку з конверсією досліджень, що проводяться в рамках оборонної тематики, особливу увагу було приділено розробкам в області радіохвилевих датчиків для систем охоронної сигналізації, де застосування міліметрового діапазону у вирішенні задач розпізнавання виявилися дуже актуальними. Зокрема, були створені практичні зразки датчиків, які експлуатуються тривалий час на об’єктах нафтогазової промисловості, в місцях ув’язнення та ін. Співробітники цієї групи набули досвід роботи із закордонними партнерами, виконуючи дослідження в рамках грантів від НАТО, фондів CRDF і УНТЦ по розробці радіолокаційних датчиків широкого використання. Крім того, виконувались контракти з компанією UBS (Канада) по розробці комплекту антен для широкосмугових систем зв’язку, антенних систем для автомобільного радару та ін.

Відділ № 31. 2005 р. Зліва направо, перший ряд: Г. А. Алексеєв, В. П. Макулін, О. О. Костенко, І. В. Луценко, Г. І. Хлопов, С. І. Хоменко, Л. Ф. Крамаренко, В. О. Кабанов, О. Л. Теплюк; другий ряд: В. І. Луценко, Б. В. Жуков, Д. Д. Халамейда, Є. І. Березін, Г. О. Руднєв, І. М. Миценко, В. А. Штих, В. Б. Синицький, Б. М. Курко, О. В. Узлєнков, Є. М. Бєлов